"Лебеді"
Відлітали лебеді з Росі, із країв далеких Іордану,
Щовесни до рідної Русі відлітали знову з Ханаану.
Стрілась їм Голгофа на путі, море рук, облич, засмаглі спини.
Розіп’ятий щойно на хресті задививсь на зграю лебедину.
Потім з муки враз пополотнів, а птахи за небокрай пірнули.
Повно вітер їм прошелестів: «Сталося», - і лебеді почули.
Не збагнути птахам змісту слів, що на крилах вітру прозвучали.
Біль і смуток, і така любов, що пташині душі запалали.
Не співають більш вони пісень. Тільки в час перед своїм загином,
Пригадавши сумний судний день, ми звемо ту пісню «лебедина».
В світлий час, у зоряній пітьмі, у піснях, що від птахів зостались,
Як відлуння чуємо і ми тихий стогін, незбагненне: «Сталось».